Львів – це місто, в якому кожен знаходить своє власне підтвердження його унікальності. Для мене унікальність Львова полягає в історичній ролі громади у творенні його історії. З часу, коли український король Данило, зміцнюючи Галицьку Русь перед загрозою монголо-татарської орди, заснував Львів, жоден король, цар чи президент не робили настільки відчутний вплив на історію міста, як його люди – львів’яни.

Для того, аби робити свій внесок в історію міста не потрібно сильно надувати щоки і битись в груди, клянучись в своєму патріотизмі. Потрібно кожен день, кожному на своєму місці робити свою благу справу.

Так, як робили це архітектори і будівничі, які залишили нам у спадок шедеври архітектури, які подивляє вся Європа.

Як робили сміливі винахідники та підприємці, завдяки яким Львів є містом, де вперше на українських землях з’явились трамвай, пошта, університет, залізниця, міський театр, газета, було проведено перший футбольний матч, а гасова лампа, винайдена львівськими фармацевтами Зегом та Лукасевичем стала першою у світі.

Як робили це січові стрільці чи воїни УПА, які боронили наш край у важкі хвилини. Вони не воювали за ордени чи перспективу великої кар’єри. Єдине, що їм було гарантовано – це вірні побратими і збережена честь. Озброєні і потужні вороги, такі як мілітарна Польща, тоталітарні Німеччина та Росія не дали шансу їм вибороти незалежність, але своїми чинами вони вибороли нам героїчну історію, якою пишаємось ми і будуть пишатись наші діти.

Як роблять це сьогодні тисячі львів’ян. Часто доводиться чути нарікання на «наш народ» - буцімто якийсь він не такий, гірший за інших і не заслуговує на кращу долю. Я з цим категорично не згідний. Нашій країні цього року виповнюється заледве 18 років. Так, країна важко хвора на руйнівні явища, такі як корупція, злодійство і байдужість до долі майбутніх поколінь.

Але країна – це ми з вами. І доля країни, доля нашого міста залежить від нашої волі і наших дій. І варто лише побачити, що поруч є люди, які вже діють, вже змінюють нашу реальність. Активні мешканці об‘єднуються у будинках і творять власні осередки господарювання, які поступово прийдуть на зміну старим радянським ЖЕКам. Ще кілька років таких випадків були одиниці, тепер це вже кілька сотень добре загосподарьованих, впорядкованих будинків.

А чи сподівались Ви будь-коли прийшовши до міської ради побачити там не «старих бюрократів», а молодих, добре вишколених спеціалістів? Коли ми кинули клич студентам йти в міську раду і пробувати свої сили, то навіть не сподівались отримати таку кількість мотивованих, розумних і патріотично налаштованих молодих людей. Це велика сила і майбутнє нашого міста.

Ще приємніше було дізнатись, що наша кампанія за здоровий спосіб життя дала можливо і очікуваний, але від того не менш приємний результат. Діти в школах почали об’єднуватись в осередки для боротьби зі шкідливими звичками та залежностями серед своїх ровесників і цей рух набуває масового характеру. А це реальний шанс на те, що наші нащадки виростуть здоровими морально і фізично патріотами своєї держави і свого міста. Такого в Україні нема ніде! Це Львів. Це місто, де починались українські революції. Це місто, звідки, впевнений, може початись реальне відродження української нації. Потрібно лише вірити в це і тихою сапою, кожен на своєму місці, працювати на цю мету.

З повагою,

Міський голова Львова

Андрій Садовий!