Львівська міська рада

[NataliafromKiev]

Цитата из письма ветерана в газету "День". Ознакмится можно по адресу
http://www.day.kiev.ua/209574

Пам’ятаю, за панської Польщі батько мій, Семен Іванович, працював на залізниці. Перед війною, після смерті Пілсудського, керівником став Е. Ридз-Смігли у Галичині, тоді-то й почалися сильні утиски українців, почали виганяти з роботи громадян не польської національності, вимагали приймати польську національність. Українець для них був хам, бидло, свиня, гой. Почалася війна 1939 року, тобто почав здійснюватися пакт Молотова — Ріббентропа. Німецькі літаки в нас у Бродах розбомбили залізничний вокзал і лікарню. Одну нашу сусідку, Засредну Катерину, на вокзалі вбило, іншу, яка в лікарні працювала санітаркою, поранило в ногу. Невдовзі після цього бомбардування за кілька днів прийшла Червона армія. І хоч як би там було, але це правда, наші батьки зустрічали її хлібом і сіллю. Та не пройшло й декількох днів, як почалися репресії, арешти, розстріли, депортації до Сибіру. Люди плакали, кляли таких визволителів на чім світ стоїть. У магазинах нова влада зробила показуху з трофейних продуктів, які були на складах.

У 1940 році брата моєї мами Володимира призвали до війська. Він служив десь у Ростові-на-Дону й написав листа: «Люба родино, не вірте москалям, тут голод, люди з голоду мруть». Другий лист перевірила цензура. Розстріляли: «изменник Родины». А другого маминого брата Михайла з жінкою й вісьмома малесенькими дітьми депортували до Сибіру. Везли в товарних вагонах, по дорозі четверо дітей і дядько Михайло замерзли й їхні мерзлі трупи повикидали з вагону.

Страшні часи в нас почалися, коли німецькі фашисти пішли, а прийшов комуністичний фашизм. Хоча я, можливо, і помиляюся, тому що німці були націонал-соціалістами, а фашизм був в Італії. А щодо комуністичного фашизму я не помиляюсь. І в одних, і в других були червоні прапори, тобто пофарбовані кров’ю убієнних. Тільки на німецьких була свастика, а на комуністичних — серп і молот. У той час у нас люди плакали й говорили: серп і молот — смерть і голод.

На початку 1944 р., а можливо, в кінці 1943 р., через нашу територію проходило з’єднання Ковпака. Ось тоді було страхіття, грабунки, розстріли, насилування жінок, дівчат і підлітків. Дуже багато було заражених венеричними хворобами.

Навіщо я це пишу? Тому що народ не витримував наруги над собою, й якщо сільському парубку збезчестили його любов, росла звіряча ненависть до окупантів. Я був свідком, як у магазині ѓвалтували Маню, а на очах рідної мами і в мене. Прізвищ не називаю. Мамина сестра Євгенія була в заміжжі за інвалідом Першої світової війни без одної руки. Його тільки за те, що він раніше за пенсію жив краще, ніж при радянській владі, засудили на 15 років, а мамину сестру Євгенію й четверо дітей депортували в Сибір, за маршрутом Кемерово — Осінники. Зуміла з Сибіру дітей привезти на батьківщину, чужі люди виховували, а її заарештували вдруге й закатували.

У наші дні Чечетови, Лук’янови, Симоненки й їм подібні засуджують народний спротив — «бандерівщину», раніше їх називали «українські буржуазні націоналісти». Нічого собі буржуа! Сільська біднота, яка до 20 років пасла корів і ходила боса. Тому висновок можна зробити один: Українську повстанську армію породили як німецькі, так і російські окупанти. Хіба міг сільський хлопчина брати зброю і йти до лісу мерзнути, але коли в 1945 р. закінчилася війна, у нас, на Заході України, йшла національно-визвольна війна до 1954 р., а окремі випадки були й пізніше. Та горстка патріотів — героїв України — добре розуміла, що їм не подолати такої сильної машини, але вони боролися за збезчещених матерів, сестер, за свою Батьківщину. Яничари, продавці української державності, не достойні їхніх геройських вчинків. Я наведу приклад, як комуно-фашисти продавали свій народ і державність: для цього візьміть матеріали останнього з’їзду КПРС, де перший секретар ЦК КП України заявив: «Українська партійна організація була, є і буде складовою частиною КПРС». Думаю, коментарів до цього не треба. А їхні послідовники Симоненки, Мартинюки, Голуби виконують заповіти своїх кумирів. У той же час українські повстанці у скрутні безвихідні хвилини свого життя, аби не потрапити ворогові на тортури, піднімали свій жовто-синій прапор, співали гімн «Ще не вмерла Україна» і накладали на себе руки. Співробітники НКВД дивувались їхньому героїзму, а комуністи, душогуби, принижують нашу символіку й поряд вивішують червоний прапор. А знаєте, чому червоний? Тому що національний вони перефарбували кров’ю мільйонів безневинно закатованих гітлеризмом і ленінізмом-сталінізмом людей. Комуністична ідеологія повинна бути засуджена міжнародним судом.

Дорогі брати-українці, не має значення, чи ви на сході, півночі, півдні чи на заході, всі ми діти однієї матері-України. У тяжкі повоєнні роки 1946—1948 рр. був голод. У нас, на заході, ще колгоспів не було, і попри те, що були накладені страшні податки, поставки, вигадані позики (булка хліба коштувала 100 рублів, а від селянина забирали за 5 рублів 100 кг зерна, мусив здати молоко, м’ясо, шерсть, шкуру для того, щоб жирувала партійна верхівка), західноукраїнці ділилися, чим могли, зі східняками, росіянами Брянщини. Чи знає людиноненависник, антиукраїнська бацила Дмитро Табачник хоч один випадок, щоб бандерівці цих людей убивали?

Я пам’ятаю один випадок. Зима. Таких людей у нас у дворі десятеро, просять мого батька переспати ніч, бо на дворі мороз. Батько Семен Іванович приніс соломи, постелив на підлогу, обігрів теплом цих бідних людей, мама, чим могла, нагодувала, й вони полягали спати. Вночі стук у двері, батько відчинив, засвітив лампу. До хати заходять озброєні люди й питають: «А що за люди відпочивають?» А батько відповідає: «То ті бідні люди зі східної України і Росії». — «Вибачте, пане господарю, ми думали, що обігріємось і щось повечеряємо у вас, але оскільки ви маєте таких бідних гостей, то нагодуйте їх, вони з розкоші до нас не їдуть, їх сталінський голод жене».

Любі брати, не має значення, в якій частині України ми живемо, якою мовою розмовляємо, ми тому невинні, що нас окупанти такими робили, але проявімо національну гідність, не даймося принижувати, ми ж не другосортні!

Шановна пані Ларисо, пишу до Вас саме в неділю, в найсвятіше свято людей — День матері. Хоч пізно Ви одержите від мене цього листа, та вітаю Вас і весь жіночий колектив, ви ж наші любі дружини, дівчатка, доні. Ви для нас найдорожчі у світі любі україночки, продовжувачі людського роду. Довголіття, любові вам, успіхів у праці на користь нашої Батьківщини України.

Я якусь маленьку частинку описав із дійсної правди, із мною пережитого. Ще раз схиляю свою сиву голову до самої рідної земельки. Я вдячний, що ви є.

Слава Україні.

P.S. Коли я прочитав, що написав, зрозумів, що упустив дуже важливе, а саме: бачачи, що невеличка жменька населення порівняно з усім СРСР веде відчайдушну війну, Сталін з Берією вирішили зламати народний опір. Створили десь 150 загонів лжебандерівців, які в Західній Україні ішли тероризувати народ у містах і селах: убивали, вішали, кидали в криниці. Навіть одному такому ватажку присвоєно було звання Героя СРСР. Не знаю, чи вдалося б дістатися до архіву в Москві, але там такий матеріал є. Крім того, після війни Сталін викликав Хрущова і поставив йому таке запитання: «Микито Сергійовичу, чи вистачить у нас залізничних вагонів, для того щоб українців перевезти в Росію, а росіян на Україну?» Хрущов тоді схитрив і відповів: «Тов. Сталін, країна у післявоєнні роки в розрусі й це буде другим ударом по державі, адже поки українці приживуться в Росії, а росіяни в Україні, минуть роки». Сталін відповів: «У такому разі будемо рахувати питання на майбутнє». Хотілося б нагадати, як наші комуністи у Верховній Раді обстоюють права і демократію. Пригадаймо, яка була демократія за їхнього панування. Ніхто не міг писнути щось на владу, тим більше на комунізм. Навіть був такий анекдот: «Тобі що, не подобається радянська влада? Пиши заяву в КДБ, поїдеш на курорт на південний берег Північного Льодовитого океану».

Я, коли був у 7 класі, поставив запитання директору школи: «Що таке фашизм?» Директор відповів однозначно: «Це коли при владі одна партія». Щодо символіки, то жовто-сині кольори так переслідувалися, що якщо б так пофарбував ворота, путівка забезпечена «в дальний путь на долгие года». А наші комуністи як жили при комунізмі, так і живуть.

[Владимир]

NataliafromKiev Да Вы правы историю нужно учить , и половина западной украины ее незнает, и Я это знаю так-как моя Мать родом из Дрогобыча Дьвовская обл. отец Одессит. и уменя много друзей в Дрогобыче и мы уважаем друг, друга и это суппер. Но мои деды воевали под этим Красным флагом и погибли, и при взятии берлина, и в конор разветке смерш . Они воевали в первую очередь за свои семьи за свою родину на которй они жили . Так что Я всегда подниму Красный флаг и придушу любого кто и спортит Георгиевскую леннточку.
А нас простых людей может и действительно настраевают друг против друга но мы не должны поддаватся на провакацию и Уважать и почетать наших ветерранов Всех

[NataliafromKiev]

Прежде всего не нужно никого душить!
Мой дед, его уже нет в живых, россиянин, жил под Курском, воевал и был ранен, остался калекой на всю жизнь. И он никогда не рассказывал нам с сестрой ничего о войне и пракически никогда не одевал свои медали, даже на 9 мая. Он просто не любил их одевать. И не праздновал 9 мая. Вот Вам и пример. Почему он так делал? Да потому что он не хотел воевать. А государство его заставило. И не за знамена люди воевали, и он в том числе, а из-за того, что их просто призвали в армию. А еще из-за того, что сзади в окопах сидели свои с автоматами и стреляли в спину тем, кто не шел в бой под знаменами.
Я не одобряю осквернение красного флага вообще, но надо понимать кем оно делается и какие за этим стоят причины и тогда осквернение ли это вообще. Одно дело, когда над флагом надругались так сказать подростки в парке где-нибудь в Киеве или в Одессе, или в Харькове. А другое дело, когда свое отношение высказали люди, у которых есть на это причины, над которыми под этим флагом издевались в буквальном смысле слова и который стал причиной сотен тысяч смертей. Люди не за флаг сражались, они спасали от смерти свои семьи.
Флаг, ленточки, медальки это всего-лишь вещи, атрибутика, они не должны стоять выше человека. Если Вам оторвет ногу Вы ленточкой ее не компенсируете. Вам эта ленточка будет до одного места. А людям пудрят мозги, разжигают ненависть на основании неживых предметов.
Причем разжигают ненависть в открытую. Когда сегодня гавняный депутат из Верховно рады с трибуны кричит "эти ублюдки, козлы и т.д. из Западной Украины", вот кого хочется задушить!!! Какое он право имеет так говорить о людях своей страны? Да еще на государственном уровне!
На основании всех этих событий россиянам внушается ненависть к украинцам. Вы не знаете, у нас это событие не получило такого резонанса, как в России. Лично я уже давно перестала обращать внимание на что-либо что льется с экранов или "вкладывается в уши" с трибун. Узнала о провокации во Львове от знакомых в России. А у них этому уделили очень большое внимание. Причем, естественно, показали все только с одной стороны. Примерно так, как это у нас показывается ВР. Им никто не сказал, что это была провокация. Они даже не знают, что в Западной Украине война началась в 1939 году.
Поэтому, Владимир, в свете такого поворота событий, в свете наглого использования политиками горя людей в своих интересах, нам нужно смотреть более "холодным" взглядом на все это, делить все не на 2 а на 102. Вопрос ведь стоит в том, согласны ли вы будете, например, пойти на братоубийственную войну против жителей своей страны из Западной Украины, если Вашими эмоциями "задушу любого" воспользуются российские и украинские политики? Вы согласны будете заниматься братоубийством под разными лозунгами? Здесь я не преувеличиваю. Сейчас все мы должны дать ответы на такие вопросы сами себе, потому что именно к этому подталкивают российские и украинские политики, которые пришли к власти, потому что в беспорядках, как известно, легче воровать.

[NataliafromKiev]

Культ празднования победы во второй мировой сложился намного позже, то ли в 50 то ли вообще в 60 годах. Даже песня "День победы" появилась намного, намного позже, аж в 1975 году! А после войны вернувшимся с войны сталинский режим не давал никаких привилегий, если у кого был разрушен дом, не давали жилья, живи в землянке, где хочешь живи. Если кто чувствовал себя "победителем", сталин того отсылал в гулаг или расстреливал. Еще говорят, сразу после войны в Киеве на улицах было очень много инвалидов. И вдруг, после одной ночи, они все враз исчезли с улиц... Никто не знает куда

[NataliafromKiev]

Вообще считаю, что следует создать специальную комиссию по расследованию деятельности коммунистов и того, что происходило в Западной Украине времен второй мировой. С уклоном на деятельность организаций УПА и Бандеры. Такая комиссия должна заняться сбором материалов, опросом людей, очевидцев, документацией этих сведений с последующим обсуждением и публикацией. Такая комиссия может быть организована только при условии, что она будет состоять из экспертов Западной Украины, а не из Богатыревой или Герман. При этом, в тесном сотрудничестве с Чехией, Польшей, Венгрией, у которых есть материалы и которые также принимали участие в войне. Потом на основании этих документов необходимо создать музей. Конечно, не все материалы можно будет собрать, Москва скорее всего откажется открыть архивы. Но такая комиссия и музей даст основания в дальнейшем для получения всех архивных материалов.
Таким образом у людей появится возможность свои эмоции, свою боль и обиду с уличных выступлений перевести в плоскость обсуждения. Их мысли будут услышаны, правда во возможности близко восстановлена, и это будет на благо всей Украины, где во многих территориях нет полной информации о войне в Западной Украине, об УПА и Бандере, а в основном люди знают то, что им отрывками вливают в уши с экранов телевизоров политические силы.
При этом потом, после того как информация будет собрана и обработана, можно будет устроить выступления лекторов с лекциями на тему УПА и Бандера в разных городах Украины, в Донецке, Луганске, Харькове, Одессе, Днепропетровске, Запорожье, Киеве и т.д. Но только такие лекции обязательно должны быть добровольными, а не принудительными в школах или университетах. Потому что все принудительное встречает сопротивление. Лекции должны быть по принципу, как это делается в других странах. Приезжает лектор, снимает помещение, дается объявление про его лекции, приходят люди, которым это интересно. Лекторство это как раз цивилизованный способ общения, принятый во всех странах. Думаю, и в Донецке и в Луганске желающих послушать такую лекцию найдется предостаточно. Не важно, как они будут настроены. Лектор должен быть соответствующим образом подготовлен, понимать специфику города, в который он едет. И задача хорошего лектора как раз донести его мысль до любой аудитории.

Прошу вибачення у Львівської спільноти, що я не пишу українською мовою, просто так склалося моє життя, що більшість часу розмовляю російською. Хоча, якби була можливість і у мене б було україномовне оточення, спілкувалася б українською. Наразі ж не бачу в цьому ніяких протиріч.

[den]

BBC декsлька вже знала на цю тему фільм за даним архівів Східної Європи та Німеччини.
В україні цей фільм не показували.
Чому?

Тому що СС Галичина (14-а гренадерська дивізія Ваффен СС «Галичина»), Хатинь, и багато ще «тому що».

Правда нікому не подобається, але в Німеччині живуть з правдою, оскільки це їх історія, тому що на помилках навчаються.

[MikNero]

Вообще считаю, что следует создать специальную комиссию по расследованию деятельности коммунистов и того, что происходило в Западной Украине времен второй мировой. С уклоном на деятельность организаций УПА и Бандеры. Такая комиссия должна заняться сбором материалов, опросом людей, очевидцев, документацией этих сведений с последующим обсуждением и публикацией. Такая комиссия может быть организована только при условии, что она будет состоять из экспертов Западной Украины, а не из Богатыревой или Герман.

Во-первых, почему именно и только коммунистов?
Во-вторых, почему с уклоном?
И на какой конец тут Герман с Богатырёвой?