Палацик зі сфінксами (вулиця Зелена, 102) – остання з більш чи менш збережених львівських палацових садиб початку XIX століття.

Перед парадним входом палацика розташовані дві пари колон псевдотосканського ордеру, над ними лежать барельєфи двох сфінксів із жіночими обличчями, що й дало назву будівлі. Сфінкси нагадують почерк видатного львівського скульптора Павла Ойтелє. Сам будинок зведено 1829 року за проектом будівничого Йозефа Землера на кошти інженера Яна Пєнчаковського. У 1850 році будівля перейшла у власність Аделі з роду Бронських і її чоловіка Юліана Малушинського. З цього часу походить ще одна його назва – «фільварок Малушина».

У 60-х роках XIX століття палацик перебудували у стилі ампір. Під час польського антиросійського повстання 1863 року тут збиралися львівські поляки, які допомагали повстанцям у герцогстві Варшавському і звідси надсилали їм зброю. Перед Першою світовою війною тут, на фільварку, проводили військові тренування польські стрілецькі відділи.У повоєнні часи вже при радянській владі у будівлі були звичайні помешкання, останніх мешканців виселили звідси 1989 року. Тоді ж планували і знесення палацика. Письменник Ростислав Братунь за підтримки громадськості і, зокрема, учнів львівської середньої школи № 42, врятував будівлю від знищення.

У 2000-х роках палацик відреставрували коштом приватної фірми, від березня 2007 року тут міститься офіс галереї «Дзиґа».